У ст. 161 СК України містяться загальні критерії, які суд має брати до уваги при визначенні місця проживання дитини. У постановах Верховного Суду ширше окреслено обставини, які підлягають встановленню судом у процесі вирішення цієї категорії спорів.  Про відповідну судову практику розповів суддя Верховного Суду в Касаційному цивільному суді Євген Синельников під час круглого столу  «Актуальні проблеми в справах про визначення місця проживання дитини».

Суддя зауважив, що в постанові від 30 жовтня 2019 року у справі  № 352/2324/17 КЦС ВС зазначив, що при вирішенні питання про визначення місця проживання дитини суди мають враховувати об’єктивні та наявні у справі докази, зокрема щодо обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини і висновку органу опіки та піклування. Проте найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин у їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, вона не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства через те, що батьки не змогли зберегти стосунки або домовитися.

Також доповідач звернув увагу на  постанову КЦС ВС від 4 серпня 2021 року у справі № 654/4307/19, в якій визначено базові елементи, що підлягають врахуванню при оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини, а саме:

• погляди дитини;
• індивідуальність дитини;
• збереження сімейного оточення і підтримання взаємин;
• піклування, захист і безпека дитини;
• вразливе становище;
• право дитини на здоров’я;
• право дитини на освіту.

При вирішенні цієї категорії спорів також підлягають врахуванню:

• спроможність кожного з батьків піклуватися про дитину особисто;
• стосунки між дитиною і батьками в минулому;
• бажання батьків бути опікунами;
• збереження стабільності в оточенні дитини (йдеться про місце проживання (дім), школу, друзів);
• бажання дитини.

Суддя зазначив, що в умовах війни в Україні, вирішуючи такі спори, необхідно враховувати безпекові питання. Тому істотне значення має дослідження судами безпекової ситуації та обмежень, пов’язаних із проведенням бойових дій і їх наслідками. При цьому сам факт запровадження на території України воєнного стану не є достатньою підставою для визначення місця проживання дитини з одним із батьків, зокрема з тим, який проживає за межами України.

Євген Синельников зауважив і про рівність прав та обов’язків батьків, яка гарантована положеннями міжнародних договорів і національного законодавства.

Він наголосив також на важливості врахування думки дитини при вирішенні спорів про визначення місця проживання дитини. Зокрема, у статтях 3, 4 Європейської конвенції про здійснення прав дітей 1996 року визначено, що дитина, яка внутрішнім законодавством визнається такою, що має достатній рівень розуміння, під час розгляду судовим органом справи, що стосується її, наділяється правами: отримувати всю відповідну інформацію; отримувати консультацію та мати можливість висловлювати свої думки; клопотати про призначення спеціального представника під час розгляду судовим органом справ, бути поінформованою про можливі наслідки реалізації своїх думок та про можливі наслідки будь-якого рішення.

Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Водночас згода дитини на проживання з одним із батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не буде відповідати та сприяти захисту прав та інтересів дитини (ст. 12 Конвенції про права дитини, ст. 171 СК України, ст. 14 Закону України «Про охорону дитинства»).

У постанові КЦС ВС від 21 липня 2021 року у справі № 404/3499/17 зазначено, що суд враховує висловлену дитиною думку системно, з’ясовуючи належно фактичні обставини справи, досліджуючи та надаючи належну правову оцінку зібраним у справі доказам у їх сукупності, що в результаті сприятиме правильному вирішенню питання місця проживання дитини. Тільки так будуть забезпечені найкращі інтереси дитини, а не інтереси та бажання батьків, які вони не можуть чи не бажають вирішувати в позасудовий спосіб.

Крім того, Євген Синельников акцентував на проблемах, пов’язаних з отриманням та оцінкою судом висновку органу опіки та піклування при вирішенні цієї категорії спорів.

Також суддя навів окрему ухвалу КЦС ВС від 08 березня 2023 року у справі № 1309/9120/12, якою звернено увагу Кабінету Міністрів України на необхідність удосконалення нормативно-правових актів з метою забезпечення реального виконання рішень судів у справах щодо участі батьків у вихованні та спілкуванні з неповнолітніми дітьми, усунення перешкод у цьому, у тому числі розроблення цільової підтримки дітей, які проявляють ознаки відчуження одного з батьків.

Суддя запропонував при вирішенні спору між розлученими батьками про визначення місця проживання дитини розглядати можливість і доцільність застосування таких моделей фізичної опіки:

• спільна опіка з почерговим проживанням дитини в помешканні кожного з батьків за відповідним графіком (у постановах від 26 жовтня 2022 року у справі № 750/9620/20, від 14 грудня 2022 року у справі № 742/2571/21 ВС звертав увагу на можливість застосування судами моделі спільної фізичної опіки над дитиною);
• визначення місця проживання дитини в помешканні, у якому дитина проживала, а батьки почергово мають приїжджати і виїжджати до цього помешкання згідно з погодженим графіком;
• визначення місця проживання дитини з одним із батьків із забезпеченням контакту дитини з іншим із батьків за відповідним графіком.

Круглий стіл, організований комітетом сімейного права Асоціації адвокатів України, відбувся 13 квітня 2023 року.

Презентація Євгена Синельникова – https://bit.ly/3ofXnyJ.

Джерело: Верховний Суд