Узагальнення практики вирішення слідчими суддями питань, пов’язаних із заходами забезпечення кримінального провадження

 Узагальнення

 Практики вирішення слідчими суддями питань, пов’язаних із заходами забезпечення кримінального провадження

З набранням чинності 20 листопада 2012 року Кримінальним процесуальним кодексом України на рівні місцевих судів загальної юрисдикції розпочав функціонувати інститут слідчого судді. За змістом положень чинного КПК, основним призначенням слідчого судді є здійснення судового захисту прав і законних інтересів осіб, які приймають участь в кримінальному процесі, забезпечення законності і обґрунтованості обмеження конституційних прав і свобод людини на досудових стадіях кримінального провадження. До компетенції слідчого судді суду першої інстанції належить прийняття рішень про застосування заходів кримінально-процесуального примусу, проведення відкритих слідчих дій, що обмежують конституційні права людини, розгляд скарг на дії (бездіяльність) та рішення особи, яка провадить дізнання, слідчого та прокурора. З огляду на важливість процесуальної ролі слідчого судді на стадії досудового розслідування кримінального провадження, Літинським районним судом Вінницької області вивчено та узагальнено практику застосування слідчими суддями цього ж суду окремих положень КПК з вирішення відведених до їх компетенції питань.

Статтею 131 КПК України встановлено, що видами заходів забезпечення кримінального провадження є:                 

1.    Виклик слідчим, прокурором, судовий виклик і привід;

2.    Накладення грошового стягнення;

3.    Тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом;

4.    Відсторонення від посади;

5.    Тимчасовий доступ до речей і документів;

6.    Тимчасове вилучення майна;

7.    Арешт майна;

8.    Затримання особи;

9.    Запобіжні заходи.

      З прийняттям КПК України запроваджується нова концепція запобіжних заходів, покликана забезпечити дотримання органами слідства прав та свобод підозрюваних та обвинувачених. У новому КПК України з’явились принципово нові запобіжні заходи (домашній арешт), а також зникли  запобіжні заходи, які були “успадковані” від СРСР (порука громадської організації або трудового колективу).

         Відповідно до ст. 177  КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:

1) переховуватися від органів досудового розслідування та (або) суду, або

2) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні, або

3) перешкоджати кримінальному провадженню або

4) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому він підозрюється, обвинувачується.

При цьому підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.

Запобіжні заходи можуть застосовуватись як на стадії досудового розслідування, так і під час судового провадження. Так, у відповідності до ч. 4 ст. 176 КПК України запобіжні заходи застосовуються: під час досудового розслідування – слідчим суддею за клопотанням слідчого, погодженим з прокурором, або за клопотанням прокурора, під час судового провадження - судом за клопотанням прокурора.

    Починаючи з 20.11.2012року  до Літинського районного суду надійшло 36 клопотань про обрання запобіжного заходу.  На час проведення узагальнення усі клопотання розглянуто.

        У Літинському районному суді склалась практика розгляду даних клопотань у день надходження їх до суду. Слідчі, після вручення підозрюваному копії клопотання та  матеріалів, якими  обґрунтовується необхідність застосування запобіжного заходу, пропонували  підозрюваним отримати безпосередньо в суді виклик на розгляд даного клопотання.  Звернення підозрюваного до суду в день надходження клопотання,  давало можливість судді призначити дату судового засідання   і здійснити судовий виклик в найкоротший термін.

     Усі  клопотання про обрання запобіжного заходу розглядались в судовому засіданні із участю підозрюваного, захисника,  слідчого та прокурора. Необхідності у виклику свідків чи інших осіб не було.  Підстав для здійснення приводу підозрюваного не виникало. 

       До суду надійшло 30 клопотань про обрання запобіжного заходу у виді особистого зобов’язання. Частину із них було задоволено .  Щодо іншої частини, то  при розгляді  клопотання про обрання запобіжного заходу у виді особистого зобов’язання , в судовому засіданні доводилась  лише обґрунтована підозра, наявність ризиків  передбачених ст. 177 КПК України не доводилась ,  запобіжний засіб , який пропонували обрати   найм’якіший  .  В такому випадку суддя відмовляв  у задоволенні клопотання , однак  відповідно до ст. 194 ч 4 КПК України зобов’язував  підозрюваного з’являтись за кожною вимогою слідчого, прокурора, суду.    

         Клопотань про застосування запобіжного заходу у виді особистої поруки  чи  застави до суду не надходило.

         Протягом часу дії нового КПК  до суду надійшло одне клопотання про застосування запобіжного заходу у виді домашнього арешту. Дане клопотання було задоволено та обрано щодо підозрюваного  запобіжний захід  у виді домашнього арешту. Це клопотання відносно Особи_1 підозрюваного  у вчиненні  кримінального правопорушення,  передбаченого   ч.2 ст. 185, ч.3 ст.185 КК України, в межах кримінального провадження   №1201201020000058.

          Судом розглянуто 5 клопотань про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою.  2 клопотання було задоволено, у задоволенні  1 клопотання було відмовлено, у 2 випадках було обрано більш м’які запобіжні заходи.  А саме до суду надійшли клопотання    відносно  Особа_1 ,  Особа_2 та Особа_3  підозрюваних  у вчиненні  кримінального  правопорушення,  передбаченого  ч.2 ст.186 КК України,  в межах кримінального провадження   №12013010210000078 . Щодо Особа_2 та Особа_3 обрано запобіжний захід – тримання під вартою, щодо Особа_1 -  застава. Два клопотання надійшло     відносно Особа_1, підозрюваного у вчиненні  кримінального  правопорушення   передбаченого  ч.2 ст.307 КК України,  в межах кримінального провадження   №12013010210000275.  В першому випадку клопотання не було погоджено із прокурором та  не було вручено   підозрюваному копії клопотання та  матеріалів, якими  обґрунтовується необхідність застосування запобіжного заходу.   У задоволенні цього клопотання суд відмовив.  Дана позиція узгоджена із позицією Вищого спеціалізованого суду з розгляду  цивільних  і кримінальних справ, яка міститься у інформаційному листі "Про деякі питання порядку застосування запобіжних заходів під час досудового розслідування та судового провадження відповідно до Кримінального процесуального кодексу України" п.5 слідчий суддя, суд має ретельно перевіряти відповідність поданого клопотання слідчого, прокурора про застосування запобіжного заходу вимогам ст. 184 КПК, а також своєчасність надання підозрюваному, обвинуваченому копії клопотання та матеріалів, якими обґрунтовується необхідність застосування запобіжного заходу (не пізніше ніж за три години до початку розгляду клопотання). У випадку недотримання слідчим, прокурором вимог ст. 184 КПК слідчий суддя розглядає відповідне клопотання та відмовляє у його задоволенні.  Слідчий повторно звернувся із клопотанням відносно Особа_1 про обрання запобіжного заходу –тримання під вартою , судом обрано більш м’який запобіжний захід – домашній арешт.

Відповідно до ст. 159 КПК тимчасовий доступ до речей і документів полягає  у наданні стороні кримінального провадження особою, у володінні якої знаходяться такі речі і документи, можливості ознайомитися з ними, зробити їх копії та, у разі прийняття відповідного рішення слідчим суддею, судом, вилучити їх (здійснити виїмку). Тимчасовий доступ до речей і документів здійснюється на підставі ухвали слідчого судді, суду.  

Протягом дії КПК 2012 року до суду надійшло 19  клопотань про тимчасовий доступ до речей і документів, 17 з яких задоволено. У задоволенні двох клопотань відмовлено .

Серед задоволених клопотань були клопотання про доступ до документів, наприклад в межах кримінального провадження № 12012010210000032 за ст 190 ч 4 КК України було дано дозвіл на доступ до документів та їх вилучення пов’язаних із укладенням договору поставки. В межах цього ж  кримінального провадження було клопотання про вилучення сервера для проведення експертизи. Також до суду надходили клопотання про доступ до документів  оператора та провайдера телекомунікацій щодо дати, часу, тривалості з’єднань .

У задоволенні клопотання   про тимчасовий доступ до речей і документів у Особі_1 було  відмовлено , оскільки прокурор не підтримав клопотання та повідомив, що відпала необхідність в отриманні  доступу до документів через їх  отримання відповідно до ЗУ « Про оперативно розшукову діяльність» . У  задоволені одного клопотання про доступ до документів та речей, які підтверджують вилучення земельної ділянки у особа_1 та скасування державного акту на землю, які зберігаються у Особа_2 відмовлено. Оскільки судом враховано, що є можливість без застосування заходу забезпечення кримінального провадження отримати речі і документи, які можуть бути використані під час судового розгляду для встановлення обставин у кримінальному провадженні.

Відповідно до ст.170 КПК України арештом майна є тимчасове позбавлення підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, можливості відчужувати певне його майно за ухвалою слідчого судді або суду до скасування арешту майна у встановленому цим Кодексом порядку. Звертаємо увагу, що зазначеною нормою окреслений вичерпний суб’єктний склад осіб на майно яких може бути накладений арешт. Метою застосування арешту є забезпечення можливості конфіскації майна або цивільного позову. При цьому слід пам’ятати, що сторона кримінального провадження, яка подає клопотання про арешт майна зобов’язана навести підстави, у зв’язку з якими потрібно здійснити арешт майна (правову кваліфікацію правопорушення, яке передбачає покарання у вигляді конфіскації майна, докази факту завдання шкоди і розміру цієї шкоди). В свою чергу слідчий суддя, задовольняючи клопотання про накладення арешту на майно, зобов’язаний навести вказані підстави у рішенні.

За вказаний період до Літинського районного суду надійшло одне клопотання про арешт майна. Дане клопотання було задоволено та накладено арешт на автомобіль «Ауді А-6», який використовувався як знаряддя вчинення кримінального правопорушення в межах кримінального провадження №12013010210000078 за ч. 2 ст. 186 КК  України щодо особа_1, Особа_2 та Особа_3.  

Протягом періоду за який проведено узагальнення клопотань про привід осіб, про накладення грошового стягнення, про тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом, відсторонення від посади, тимчасове вилучення майна, затримання особи до суду не надходили та не розглядались.        

 Так само не було випадків зміни, продовження та скасування заходів забезпечення кримінального провадження.    

 За вказаний період  ухвали слідчого судді  не оскаржувались .   

 Голова Літинського райсуду                                      Білик Н.В.

Виконавець   Садковський Б.П. (2-14-05)