Літинський районний суд Вінницької області

11 листопада 2014, 14:21

Узагальнення

«Про застосування Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції», тлумачення антикорупційного законодавства, судового розгляду справ про корупційні правопорушення» у Літинському районному суді Вінницької області за 2014 рік.

На виконання плану роботи Літинського районного суду Вінницької області на ІІ півріччя 2014 року суддею зазначеного суду Гопкіним П.В. виконано вказане узагальнення. При проведенні узагальнення використовувались статистичні звіти суду за 2014 рік, матеріали справ про адміністративні правопорушення.

Існування і прогресивний розвиток України як суверенної держави залежить від здійснення цілеспрямованої політики щодо захисту її інтересів. Одним із головних чинників здійснення цього є боротьба з корупцією. Основна мета державної політики у галузі боротьби з корупцією – створення дієвої системи запобігання і протидії корупції, виявлення та подолання її соціальних передумов і наслідків, викриття корупційних діянь, притягнення до відповідальності винних у їх вчиненні.

Аналіз досвіду боротьби з корупцією країн з розвиненою демократією та міжнародних організацій свідчить, що немає єдиного тактичного набору таких заходів. Це обумовлено різними культурними традиціями та економічним станом різних країн. Але існує достатньо чітка стратегія, властива майже всім програмам по боротьбі з корупцією. В узагальненому вигляді вона знайшла своє відображення в низці документів, прийнятих Організацією Об’єднаних Націй, Радою Європи та іншими міжнародними організаціями. Однією з головних рис сучасної стратегії боротьби з корупцією є необхідність виявлення джерел та передумов виникнення корупції, притаманних кожній окремій країні. Такий підхід обумовлений перш за все тим, що на стратегічному рівні можна виділити лише дуже широкі сфери загальнодержавного і відомчого характеру.

Серед них найважливіші:

1) законодавство країни і нормативно-правове регулювання питань протидії корупції;

2) політико-економічні та соціальні умови функціонування органів державної влади;

3) особливості внутрішньої діяльності зазначених організацій тощо.

Одним із напрямків розвитку правової системи України є посилення захисту прав і свобод особи в сфері розгляду справ про адміністративні правопорушення. На цьому шляху послідовно удосконалюються форми і методи діяльності органів, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення та їх розгляд, утверджуються демократичні стандарти, набуває визначеності судова практика та формується соціальний досвід.

Стаття 3 Конституції України закріпила принцип, що людина, її життя та здоров’я, честь і гідність, недоторканість та безпека визнаються в Україні найвищою цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає за свою діяльність перед людиною. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.

Однакові вимоги до складання протоколів, забезпечення процедури розгляду судових справ є своєрідною гарантією забезпечення прав або охоронюваних законом інтересів громадян.

Основні засади запобігання і протидії корупції визначаються Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції» від 7 квітня 2011 року. Вказаний Закон дає визначення основних термінів, зокрема, відповідно до статті 1 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції», корупція - використання особою, зазначеною в частині першій статті 4 цього Закону, наданих їй службових повноважень та пов'язаних із цим можливостей з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб або відповідно обіцянка/пропозиція чи надання неправомірної вигоди особі, зазначеній в частині першій статті 4 цього Закону, або на її вимогу іншим фізичним чи юридичним особам з метою схилити цю особу до протиправного використання наданих їй службових повноважень та пов'язаних із цим можливостей.

Відповідно, стаття 4 вказаного закону дає перелік суб’єктів корупційної діяльності, до яких відносяться:

1) особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування;

2) особи, які для цілей цього Закону прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування:

3) особи, які постійно або тимчасово обіймають посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків, або особи, спеціально уповноважені на виконання таких обов'язків у юридичних особах приватного права незалежно від організаційно-правової форми, відповідно до закону;

4) посадові особи та працівники юридичних осіб - у разі одержання ними неправомірної вигоди, або одержання від них особами, зазначеними у пунктах 1 і 2 частини першої цієї статті, або за участю цих осіб іншими особами неправомірної вигоди;

5) фізичні особи - у разі одержання від них особами, зазначеними у пунктах 1-4 частини першої цієї статті, або за участю цих осіб іншими особами неправомірної вигоди.

Даний закон визначає перелік заходів, спрямованих на запобігання і протидію корупції, серед яких: обмеження щодо використання службового становища; обмеження щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності; обмеження щодо одержання дарунків (пожертв); обмеження щодо роботи близьких осіб; обмеження щодо осіб, які звільнилися з посад або припинили діяльність, пов'язану з виконанням функцій держави, місцевого самоврядування.

Статтею 21 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» встановлено, що за вчинення корупційних правопорушень особи, зазначені в частині першій статті 4 цього Закону, притягаються до кримінальної, адміністративної, цивільно-правової та дисциплінарної відповідальності в установленому законом порядку. Як приклад корупційних злочинів можна привести зловживання владою або службовим становищем, одержання хабара, пропозиція або давання хабара.

Глава 13-А Кодексу України про адміністративні правопорушення присвячена адміністративним корупційним правопорушенням. До таких правопорушень зазначеним кодексом віднесені: порушення обмежень щодо використання службового становища; пропозиція або надання неправомірної вигоди; порушення обмежень щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності; порушення встановлених законом обмежень щодо одержання дарунка (пожертви), порушення вимог фінансового контролю; порушення вимог щодо повідомлення про конфлікт інтересів; незаконне використання інформації, що стала відома особі у зв’язку із виконанням службових повноважень; невжиття заходів щодо протидії корупції.

Окремою проблемою виступають питання застосування положень Закону України «Про засади запобігання та протидії корупції» під час розгляду справ про адміністративні корупційні правопорушення.

Провадження у справі про адміністративне корупційне правопорушення може бути розпочате лише за наявності відповідних приводів і підстав. При цьому в КУпАП вони не визначені. Аналіз положень чинного законодавства та практики його застосування засвідчує, що законними приводами для порушення адміністративного провадження можуть бути: заяви і повідомлення підприємств, установ, організацій, посадових осіб, представників влади, громадськості, громадян; повідомлення, опубліковані у пресі; безпосереднє виявлення уповноваженим суб’єктом ознак корупційного правопорушення. Так, наприклад, згідно з частиною сьомою ст. 5 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» (далі – Закон) посадові та службові особи державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, посадові особи місцевого самоврядування, юридичних осіб публічного права, їх структурних підрозділів у разі виявлення корупційного правопорушення чи одержання інформації про його вчинення зобов’язані негайно письмово повідомити спеціально уповноважений суб’єкт у сфері протидії корупції.

У свою чергу, підставою для порушення провадження є наявність достатніх даних, що вказують на вчинення особою адміністративного правопорушення. Механізм протидії корупції передбачає функціонування спеціально уповноважених суб’єктів у цій сфері, які згідно з частиною п’ятою ст. 5 Закону безпосередньо здійснюють у межах своєї компетенції заходи щодо виявлення, припинення та розслідування корупційних правопорушень. До них віднесено органи прокуратури, спеціальні підрозділи по боротьбі з організованою злочинністю Міністерства внутрішніх справ України, по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Служби безпеки України. Поряд з цим перелік суб’єктів, посадові особи яких уповноважені на складання протоколів про адміністративні корупційні правопорушення, визначено у ст. 255 КУпАП. Однак у силу безсистемного внесення змін до законодавства правом складати протокол про адміністративне корупційне правопорушення досі наділені органи, що на сьогодні вже не належать до системи спеціально уповноважених суб’єктів у сфері протидії корупції (органи доходів і зборів, органи управління Військової служби правопорядку у Збройних силах України). Тому ст. 255 КУпАП слід привести у відповідність із частиною п’ятою ст. 5 Закону. Зменшення кількості спеціально уповноважених суб’єктів у сфері протидії корупції відповідає четвертій рекомендації Стамбульського плану дій з боротьби проти корупції, що закликає Україну сконцентрувати правоохоронні повноваження у сфері боротьби проти корупції, які наразі фрагментовані.

Слід зауважити, що законодавством також не передбачено, протягом якого строку після виявлення корупційного правопорушення уповноважений суб’єкт повинен скласти відповідний протокол. Враховуючи вимоги частини третьої ст. 38 КУпАП щодо строків накладення адміністративного стягнення за вчинення корупційного правопорушення (три місяці з дня його виявлення, але не пізніше одного року з дня його вчинення), такий протокол, на нашу думку, має бути складений невідкладно після встановлення достатніх даних, що вказують на вчинення особою адміністративного корупційного правопорушення. Адже невиправдане зволікання чи навмисне затягування при складанні протоколу може призвести до ухилення правопорушника від відповідальності або неможливості накладення адміністративного стягнення у зв’язку із закінченням передбачених законом строків (п. 7 ст. 247 КУпАП).

Якщо під час вирішення питання про складання протоколу про адміністративне корупційне правопорушення особа звільниться за власним бажанням з посади, пов’язаної із виконанням функцій держави чи місцевого самоврядування, вона не може бути звільнена у зв’язку з притягненням до адміністративної відповідальності за корупційне правопорушення. Своєчасне складання відповідного протоколу про адміністративне корупційне правопорушення дозволяє запобігти наведеній ситуації, оскільки згідно з частиною четвертою ст. 257 КУпАП особа, яка склала протокол про вчинення адміністративного корупційного правопорушення, одночасно з надісланням його до суду надсилає прокурору, органу державної влади, органу місцевого самоврядування, керівникові підприємства, установи чи організації, де працює особа, яка притягається до відповідальності, повідомлення про складання протоколу із зазначенням характеру вчиненого правопорушення та норми закону, яку порушено. На підставі такого повідомлення особу, щодо якої складено протокол про адміністративне корупційне правопорушення, може бути відсторонено від виконання службових повноважень до закінчення розгляду справи судом. Відповідно до ст. 277 КУпАП справа про адміністративне корупційне правопорушення розглядається у п’ятнадцятиденний строк з дня одержання судом протоколу про адміністративне правопорушення та інших матеріалів справи. Цей строк зупиняється судом у разі, якщо особа, щодо якої складено протокол про адміністративне корупційне правопорушення, умисно ухиляється від явки до суду або з поважних причин не може туди з’явитися (хвороба, перебування у відрядженні чи на лікуванні, у відпустці тощо). Однак законодавець не визначив, чи зупиняється при цьому також і строк накладення адміністративного стягнення. Вказане має важливе практичне значення, оскільки удавана хвороба, вихід у відпустку та інші обставини можуть використовуватись правопорушником з метою затягування розгляду адміністративної справи аж до закінчення строків накладення адміністративного стягнення.

Протягом 2014 року у Літинському районному суді Вінницької області був лише однин випадок порушення строків розгляду справи про адміністративне корупційне правопорушення відносно громадянина З. (ст.172-5 ч.1 КУпАП). Зокрема, протокол про адміністративне правопорушення надійшов до суду 05.08.2014 року, але постанова про притягнення З. до адміністративної відповідальності винесена лише 12.09.2014 року. Зрозуміло, що судом були порушені строки, передбачені ст. 277 КУпАП, втім продовження строку розгляду справи не мало на меті затягування її розгляду аж до закінчення строків накладення адміністративного стягнення, а навпаки, було необхідним задля повного та об’єктивного встановлення обставин справи (виклику та допиту свідків, витребування речових доказів та таке інше).

Частиною 2 статті 268 КУпАП встановлена обов’язкова присутність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності за статтями 172-4 – 172-9 КУпАП. У разі ухилення від явки на виклик органу внутрішніх справ або судді районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду цю особу може бути органом внутрішніх справ (міліцією) піддано приводу. Випадків приводу особи для розгляду вказаної категорії справ за 2014 рік у Літинському районному суді не було, як і випадків коли справи розглядались за відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Актуальним питанням удосконалення механізму адміністративного провадження у справах про корупційні правопорушення є порядок збирання уповноваженими суб’єктами відповідних доказів, оскільки чинним КУпАП він практично не врегульований. У ст. 251 КУпАП визначено джерела доказів, до яких належать протокол про адміністративне корупційне правопорушення, пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновок експерта, речові докази, показання технічних приладів та засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, протокол про вилучення речей і документів, а також інші документи. У зв’язку з цим у КУпАП необхідно передбачити порядок призначення експертизи, порядок визнання певних предметів речовими доказами, критерії визначення належності, допустимості та достатності доказів у справі. У ст. 3 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» визначено, що принципом діяльності із запобігання і протидії корупції визначено пріоритетність запобіжних заходів. Окрім того, завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є виявлення причин та умов, що сприяють їх вчиненню, запобігання правопорушенням. З цією метою ст. 282 КУпАП надає право судді, який розглядає справу, встановивши причини та умови, що сприяли вчиненню адміністративного корупційного правопорушення, внести у відповідний державний орган чи орган місцевого самоврядування, громадську організацію або посадовій особі пропозиції про вжиття заходів щодо усунення цих причин та умов. Про вжиті заходи суддя має бути повідомлений протягом місяця. Водночас у чинному законодавстві не передбачено відповідальність за невжиття заходів, необхідних для реалізації внесеної судом пропозиції, що істотно знижує ефективність запобіжної діяльності суду при розгляді справ про адміністративні корупційні правопорушення.

Для забезпечення гарантій реального виконання пропозиції суду в справі про адміністративне корупційне правопорушення необхідно доповнити частиною сьомою ст. 5 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції». У ній слід закріпити обов’язок відповідних суб’єктів вжити вказані у пропозиції суду заходи для усунення причин та умов корупційного правопорушення протягом одного місяця. Невиконання чи несвоєчасне виконання вказаного обов’язку трактуватиметься як невжиття заходів щодо протидії корупції, відповідальність за яке передбачено у ст. 172-9 КУпАП.

Підсумовуючи викладене, необхідно зазначити, що всі стадії провадження у справах про адміністративні корупційні правопорушення, починаючи від складання протоколу і закінчуючи виконанням постанови про накладання адміністративного стягнення, характеризуються наявністю проблемних аспектів, вирішення яких потребує внесення відповідних змін до чинного законодавства.

Щодо дотримання строків накладення адміністративного стягнення за вчинення корупційного правопорушення, то вказані строки, у тому числі за адміністративні правопорушення, встановлені ст. 38 КУпАП, якою передбачено, що адміністративне стягнення може бути накладено протягом трьох місяців з дня виявлення, але не пізніше одного року з дня його вчинення. Отже, для обчислення строків накладення адміністративного стягнення за вчинення адміністративного корупційного правопорушення слід чітко встановити як час вчинення правопорушення, так і час його виявлення. Частиною 4 ст.38 КУпАП встановлено, що у разі закриття кримінального провадження, але за наявності в діях порушника ознак адміністративного правопорушення, адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через місяць з дня прийняття рішення про закриття кримінального провадження.

Проаналізувавши практику розгляду судових справ про адміністративні корупційні правопорушення, необхідно зазначити, що судді Літинського районного суду Вінницької області дотримуються положень ст. 38 КУпАП. Справ про адміністративні корупційні правопорушення, закритих у зв’язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення, протягом 2014 року не було, як і протягом останніх років.

Висновки:

При проведені узагальнення встановлено, що судді в цілому вірно застосовують матеріальні і процесуальні норми під час розгляду справ зазначеної категорії, хоча через малу кількість таких справ ще не напрацьована практика застосування антикорупційних норм.

З метою недопущення помилок та застосування неоднакової судової практики є необхідність у її вивченні шляхом ознайомлення з правовими позиціями, викладеними у постановах Апеляційного суду Вінницької області, Вищого спеціалізованого суду України та Верховного Суду України.

Суддя Літинського районного суду

Вінницької області П.В. Гопкін

вик. Б.І. Гуменюк