Узагальнення судової практики розгляду кримінальних справ пов’язаних із злочинами проти власності, що були розглянуті Літинським районним судом Вінницької області у 2011 році.

1. Основні складові в злочинах проти власності

             Стаття 41 Конституції України зазначає, що кожен має право володіти, користуватись і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. 

             Суб'єктами права власності є фізичні особи (громадяни України, іноземці, особи без громадянства), юридичні особи (господарські товариства, професійні спілки, громадські, релігійні об'єднання тощо), держава. Їх рівність перед законом і забезпечення захисту їхніх прав державою закріплено у ст. 13 Конституції України. 

              Право власності в Україні охороняється законом. Зокрема, у розд. VI Кримінального кодексу України встановлено які саме суспільно небезпечні діяння проти власності є злочинами та які покарання застосовуються до осіб, що їх вчинили. 

              Злочини проти власності становлять одну із найпоширеніших груп злочинних дій. 

              Родовим об'єктом злочинів, передбачених розділом VI Особливої 

частини КК, є право власності, зміст якого становлять володіння, користування і розпорядження своїм майном. Об'єктами злочинів, що вчиняються з використанням насильства або погрозою його застосування (насильницький грабіж, розбій, вимагання, погроза знищення майна), є також життя, здоров'я, психічна або фізична недоторканність людини. 

              Предметом злочинів проти власності є, як правило, майно, що має вартість, ціну і перебуває у чужій для винної особи власності. Предметом таких злочинів також можуть бути гроші, цінні папери, документи, що є еквівалентом вартості, та документи, що засвідчують право певної особи на майно. 

     Пленум Верховного Суду України у постанові від 25 грудня 1992 р. N 12 "Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності" (зі змінами та доповненнями) надав судам роз'яснення з питань застосування законодавства при розгляді справ цієї категорії. Але із введенням у дію в 2001 р. нового КК у законодавство про відповідальність за злочини проти власності були внесені зміни, у зв'язку з чим виникла необхідність внесення відповідних доповнень у постанову Пленуму від 25 грудня 1992 р. N 12, що і було зроблено. 

2. Статистика надходження кримінальних справ даної категорії.

            Постановою Літинського районного суду від 03.06.2011 року справу було направлено на організацію додаткового розслідування. Причиною було те, що у 2004-2005 роках, тобто на час вчинення крадіжки підсудній Л. був неповнолітнім, а відповідно до ст.45 КПК України участь захисника при провадженні досудового слідства є обов’язковою у справах щодо осіб, які обвинувачуються у вчиненні злочину у віці до 18 років. Під час досудового слідства захисник участі не приймав.

            Прокурором по справі була подана апеляційна скарга.

            Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 03.08.2011р. апеляційну скаргу було задоволено. Постанову Літинського районного суду від 03.06.2011року скасовано. При цьому апеляційний суд в мотивувальній частині ухвали зазначив, що згідно ст. 281 КПК України, повернення справи на додаткове розслідування можливе з мотивів неповноти або неправильності попереднього слідства, лише тоді, коли ця неповнота або неправильність, не може бути усунена в судовому засіданні.  Л. органами слідства не обвинувачується в скоєнні злочинів в неповнолітньому віці, а тому жодних порушень вимог ст.45 КПК допущено не було.

            Крім того, в порушення вимогст.317 КПК, суд досліджував матеріали справи після закінчення судового слідства, а клопотання про направлення справи на додаткове розслідування вирішувалось на стадії судових дебатів, що суперечить ст.318 КПК України.

4. Відшкодування шкоди при розгляді кримінальних справ даної категорії.

            Відповідно до ст. 28 Кримінально-процесуального кодексу України, особа, яка зазнала матеріальної шкоди від злочину, вправі при провадженні в кримінальній справі пред'явити до обвинуваченого або до осіб, що несуть матеріальну відповідальність за дії обвинуваченого, цивільний позов, який розглядається судом разом з кримінальною справою. 

            Цивільний позов може бути пред'явлений як під час досудового слідства і дізнання, так і під час судового розгляду справи, але до початку судового слідства.

            Особа, яка не пред'явила цивільного позову в кримінальній справі, а також особа, цивільний позов якої залишився   без розгляду,   має   право   пред'явити його в порядку цивільного судочинства. 

           У деяких випадках, коли позови не були заявлені, суди при постановлені   обвинувальних вироків вирішували питання про стягнення матеріальних збитків. 

          Відповідно до вимог ч. 2 ст. 93 КПК, якщо винними у справі визнано декількох осіб, суд постановляв, в якому розмірі мають бути стягнені витрати з кожного з них, враховуючи при цьому ступінь вини та майновий стан засуджених. 

          Також слід зазначити, що серед вивчених справ у багатьох випадках потерпілі   не   заявляли позови про відшкодування матеріальної і моральної шкоди. Вважаю, що слідчі органи недостатньо проводять роботу із роз'яснення потерпілим їхніх прав щодо заявлення цивільних позовів про відшкодування шкоди.

 5. Призначення покарання

          Відповідно до вимог ст. 65 КК при призначенні покарання за вчинення злочинів судді врахували ступінь тяжкості злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Особам, які вчинили злочини призначалося покарання, необхідне і достатнє для їх виправлення, а також запобігання вчиненню ними нових злочинів.

          Згідно з вимогами ст. 69 КК судді призначали більш м'яке покарання, ніж передбачено законом, лише за наявності декількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного. 

          Звільняючи від відбування покарання з випробуванням неповнолітніх осіб, судді   застосовують ст. 75 КК та положення ст. 104 КК, яка передбачає особливий порядок звільнення для цих осіб та в якій вказано, що іспитовий строк установлюється тривалістю від одного до двох років. 

6. Процесуальний порядок розгляду кримінальних справ по злочинам проти власності.

          У ст. 185 КК ("Крадіжка") передбачено відповідальність за таємне викрадення чужого майна. Таємним вважається викрадення, коли воно вчинюється за відсутності особи, у власності чи під охороною якої знаходилося   майно, що викрадається, або у присутності такої особи непомітно для неї, а також у присутності сторонніх осіб, які не усвідомлюють факту викрадення майна і не можуть дати йому належної оцінки (психічно хворі, малолітні). Викрадення є таємним і в тому разі, коли воно вчиняється у присутності особи, якій доручено майно, але вона перебуває в такому стані, який виключає можливість усвідомлювати значення того, що відбувається (сон, непритомність, сильне сп'яніння тощо). 

               Суддями при розгляді справ даного виду злочину помилки у кваліфікації викрадення не допускалися.

            Кримінальна справа по обвинуваченню КІ. у скоєнні злочину, передбаченого ст.185 ч.2 КК України, надійшла до суду 07.12.2011 року. 15.12.2011р. по справі було проведено попередній розгляд справи і справу призначено на 22.12.2011 року. 22.12.2011 року по справі винесено вирок, яким К. визнано винним у вчиненні  злочину, передбаченого ст.185 ч.2 КК України, та призначено йому покарання у вигляді 3 місяців арешту. Речові докази по справі повернуто потерпілому. І стягнуто із нього відповідну суму коштів за проведення експертизи. Запобіжний захід до вступу в законну силу залишено без змін.

             Грабіж ст. 186 КК - це відкрите викрадення чужого майна у присутності потерпілого або інших осіб, які усвідомлюють протиправний характер дій винного, а він, у свою чергу, усвідомлює, о його дії помічені, та оцінюються як викрадення. 

             Підвищена суспільна небезпека грабежу порівняно з крадіжкою зумовлюється   тим,   що грабіжник не приховує свого наміру протиправно заволодіти майном, діє відкрито для сторонніх осіб, ігноруючи волю потерпілого чи осіб, у володінні чи під охороною яких перебуває майно. 

             Частина 2 ст. 186 КК передбачає відповідальність за грабіж, поєднаний із насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства. 

             Розбій ст. 187 КК є найнебезпечнішим серед зазначеної категорії злочинів. Це зумовлено тим, що обов'язковим додатковим об'єктом його виступають життя чи здоров'я потерпілого. Розбій вчиняється у формі нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаного із насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства. 

              Розбій необхідно розрізняти від насильницького грабежу. Основними ознаками, за якими розрізняються ці злочини, є: 1)спосіб посягання (грабіж - це завжди відкрите посягання, а розбій може вчинюватись як відкрито, так і таємно); 2) характер фізичного і психічного насильства (під час грабежу для досягнення своєї мети винний застосовує насильство, що не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, або погрозу такого насильства, під час розбою - насильство, небезпечне для життя чи здоров'я особи, яка зазнала   нападу,   або погрозу таким насильством); 3) момент закінчення злочину (грабіж є злочином із матеріальним складом і вважається закінченим із моменту, коли винна особа вилучила майно і має реальну можливість розпоряджатися чи користуватися ним, тоді як розбій вважається закінченим з моменту нападу, незалежно від того, чи заволоділа винна особа чужим майном). 

               Стаття 191 КК передбачає відповідальність за три форми вчинення злочину - привласнення, розтрату та заволодіння майном шляхом зловживання службовим становищем. Їх загальною ознакою є повноваження винного щодо майна, яким він заволодіває. Особа в цих випадках не є сторонньою для майна: воно їй ввірене, перебуває в її віданні або особа внаслідок службового становища має певні повноваження щодо нього.

               Привласнення характеризується незаконним утриманням заволодінням) винним на свою користь чужого майна, яке було йому ввірене чи перебувало у його віданні. Розтрата чужого майна, яке було ввірене винному   або   перебувало в його віданні, характеризується його протиправним витрачанням (продажем, даруванням, споживанням тощо). Заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовим становищем полягає у незаконному оберненні чужого майна на свою користь або користь інших осіб з використанням службовою особою свого службового становища всупереч інтересам служби. 

                 Згідно з приміткою до ст. 364 КК службовими особами є особи, які постійно чи тимчасово здійснюють функції представників влади, а також обіймають постійно чи тимчасово на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків, або виконують такі обов'язки за спеціальним повноваженням.

                 Суддями під час розгляду справи правильно визначався правовий статус винної особи, внаслідок чого помилки при кваліфікації їхніх дій не допускалися.

                  Кримінальна справа по обвинуваченню Н. у вчиненні злочину передбаченого ч.2 ст.191 КК України. Справа надійшла до суду 04.07.2011 року. 18.07.2011 року по справі проведено розгляд справи і справу призначено на 29.07.2011 року. 12.10.2011 року по справі винесено вирок, яким Н. визнано винною у вчиненні злочину передбаченого ст. 191 ч.2 КК України і призначено їй покарання у вигляді обмеження волі з позбавленням права обіймати посади з розпорядженням матеріально-технічними цінностями строком на 1 рік. Згідно ст. 75 КК України Н. звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 1 рік.

                  Дії Н. було кваліфіковано за ст. 191 ч.2 КК України, так як вона вчинила привласнення, та розтрату майна шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем.

               При призначенні покарання судом згідно ст. 65 КК України було враховано ступінь тяжкості вчиненого, особу підсудної та обставини, що пом’якшують та обтяжують її відповідальність.

               Обставинами, що, пом’якшують відповідальність підсудної суд врахував, що вона щиро покаялася, раніше не судима, критично ставиться до вчиненого, відшкодувала шкоду потерпілим, а також сприяла розкриттю злочину. 

                До ознак, залежно від наявності яких виділяються кваліфіковані та особливо кваліфіковані види корисливих злочинів проти власності, закон відносить вчинення таких діянь: 1)повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб; 3) організованою групою; 4) у великих розмірах; 5) особливо великих розмірах; 6) із заподіянням значної шкоди потерпілому. До обставин, що обтяжують крадіжку, грабіж і розбій, віднесено також вчинення цих злочинів із проникненням у житло, інше приміщення чи сховище.

               Основними причинами відкладення розгляду справ даної категорії є неявка в судове засідання підсудного, свідків, потерпілих, не доставка їх конвойною службою.

 Висновок