Узагальнення судової практики розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, інших справ окремого провадження за 2013 рік.

 Узагальнення судової практики розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, інших справ окремого провадження за 2013 рік.

 

Мною, суддею Літинського районного суду Вінницької області Гопкіним П.В., на виконання заходів, передбачених планом роботи суду на 1-е півріччя 2014 року, проведено узагальнення судової практики щодо розгляду цивільних справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, а також інших справ окремого провадження на підставі статистичної звітності за 2013 рік (Форма № 2-Ц, Розділ 4).

Метою цього узагальнення є вивчення практики застосування судом норм законодавства при розгляді справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, виявлення складних і спірних питань у судовій практиці та законодавстві.

Окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про:

1) обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи;

2) надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності;

3) визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою;

4) усиновлення;

5) встановлення фактів, що мають юридичне значення;

6) відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника та векселі;

7) передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність;

8) визнання спадщини від умерлої;

9) надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку;

10) примусову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу;

11) розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб.

У порядку окремого провадження розглядаються також справи про надання права на шлюб, про розірвання шлюбу за заявою подружжя, яке має дітей, за заявою будь-кого з подружжя, якщо один з нього засуджений до позбавлення волі, про встановлення режиму окремого проживання за заявою подружжя та інші справи у випадках, встановлених законом.

У випадках, встановлених пунктами 1, 3, 4, 9, 10 частини другої ст. 234 ЦПК України, розгляд справ проводиться судом у складі одного судді і двох народних засідателів.

Аналіз статистичних даних

За даними судової статистики у 2013 році в провадженні Літинського районного суду Вінницької області перебувало 102 справи окремого провадження (1 залишок та 101 надійшла), із яких 101 справа розглянута, з них з ухваленням рішення про задоволення заяви - 98, у звязку із закриттям провадження у справі – 1, із залишенням заяви без розгляду - 2, залишок справ на кінець звітного періоду 1.

Найбільш питому вагу (84,31%) справ окремого провадження становили справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення - 86 справ, по яких ухвалено рішення у 84, закрито провадження у справі – 1, залишено без розгляду - 1, залишок справ на кінець звітного періоду - 0.

Справи про надання особі психіатричної допомоги у примусовому порядку в звітному періоді не надходили.

Справи про обмеження цивільної дієздатності становили 3,96% від загальної кількості справ окремого провадження, що перебували в провадженні суду, з яких 1 справа була в залишку на початку звітного періоду, 3 справи надійшли та були розглянуті з ухваленням рішення про визнання фізичої особи недієздатною. Провадження по одній справі зупинено.

Справи про визнання фізичної соби безвісно відсутньою чи оголошення її померлою становили 2,94% від загальної кількості справ окремого провадження, що перебували в суді, з них надійшло у звітному періоді 3, розглянуто 3, залишок на кінець звітного періоду 0.

Справи про усиновлення становили 1,96% від загальної кількості справ окремого провадження, що перебували в суді, з них надійшло у звітному періоді 2, розглянуто 2, залишок на кінець звітного періоду 0.

Справи, що виникають із сімейних правовідносин становили 6,86% від загальної кількості, з них 7 надійшло, 6 розглянуто із ухваленням рішення про задоволення заяви, 1 заява залишена без розгляду, залишок 0.

Процесуальний порядок розгляду справ зазначеної категорії

            Процесуальний порядок розгляду зазначеної категорії справ визначений ст.  235 ЦПК України і покладає на суд обов’язок;

 - під час розгляду справ окремого провадження роз’яснити особам, які беруть участь у справі, їх права та обов’язки;

 - сприяти у здійсненні та охороні гарантованих Конституцією і законами України прав, свобод чи інтересів фізичних або юридичних осіб;

 - вжити заходів щодо всебічного, повного і об’єктивного з’ясування обставин;

 - з метою з’ясування обставин справи за власною ініціативою витребувати необхідні докази;

 - розглянути справу з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності і меж судового розгляду;

 - розглянути справу за участю заявника і заінтересованих осіб, або за участі представника заявника чи заінтересованої особи.

            Розгляд вказаної категорії справ має застереження, передбачені вказаною статтею, а саме;

 - справи окремого провадження не можуть бути передані на розгляд третейського суду;

 - вони не можуть бути закриті у зв’язку з укладенням мирової угоди;

 - при ухваленні судом рішення судові витрати не відшкодовуються, якщо інше не встановлено законом.

 Для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, після відкриття провадження у справі суддя зобов’язаний провести певні підготовчі дії, передбачені законом; з’ясувати, які фізичні та юридичні особи можуть бути заінтересовані у вирішенні даної справи і підлягають виклику в судове засідання; визначити предмет доказування, перевірити наявність доказів, що надані заявником, та у випадку необхідності з дотриманням процесуального порядку сприяти витребуванню доказів, що підтверджують заявлену вимогу.

 Визначення предмета доказування у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення, залежить від точного тлумачення їх законодавчого формулювання.

 При визначені предмета доказування по даній категорії справ також необхідно враховувати норми матеріального права, які регулюють правовідносини, потенціальними суб’єктами яких можуть стати заявник і заінтересована особа, в разі встановлення судом юридичного факту.

         Слід звернути увагу на те, що встановлення факту, що не має юридичного значення – безпредметне.

         В такому випадку вбачається можливим відмовити у відкритті провадження у справі про встановлення таких фактів відповідно до п.1ч.2ст122 ЦПК України, або ж закрити провадження у справі у випадку його помилкового відкриття з підстав, визначених п.1ч.1ст.205 ЦПК України.

 Виходячи зі змісту п.1ч.1ст.268 ЦПК України, строки позовної давності на вимоги особистих немайнових прав не поширюються.

         Рішення суду у справах даного виду не підлягають примусовому виконанню, але мають загальнообов’язковий характер (ст.114 ЦПК України). Вони реалізуються державними органами шляхом оформлення майнових чи особистих немайнових прав громадян.

            Юрисдикційність справ цієї категорії

 Вирішуючи питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, окрім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов’язаний з’ясувати питання підсудності та підвідомчості.

 Визначення підсудності справи – це з’ясування, в якому з судів першої інстанції, в залежності від тих чи інших ознак, повинна розглядатися подана заява.

 Відповідно до ст.257 ЦПК України всі справи за заявами про встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядаються в судах за місцем проживання заявника.

 Місце проживання заявника фізичної особи визначається за правилами, встановленими ст.29 ЦПК України. Місце виникнення або реєстрації факту, що має юридичне значення, не впливає на визначення підсудності справи.

 Як виняток з цього правила – якщо заявником порушено питання про встановлення факту володіння будівлею, то така заява розглядається судом першої інстанції за місцезнаходженням цієї будівлі (ст.114 ЦПК України).

 Визначаючи підвідомчість справи суддя повинен перевірити, чи може взагалі дана заява розглядатись в судовому порядку, і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу.

 Слід зауважити, що судам підвідомчі справи окремого провадження за заявами про встановлення фактів якщо:

 - відповідно до закону такі факти породжують юридичні наслідки;

 - встановлення факту не пов’язується з наступним вирішенням спору про право;

 - заявник не має іншої можливості одержати або відновити належні документи, які підтверджують факт, що має юридичне значення;

 - чинним законодавством не передбачений інший (позасудовий) порядок їх встановлення.

 Громадяни України, які постійно проживають за межами країни, також мають право звернутися до суду загальної юрисдикції з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення.

 Відповідно до вимог ч.2ст.257 ЦПК України підсудність таких справ визначається за клопотанням заявника ухвалою судді Верховного суду України.

 Особливості розгляду різних категорій справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, визначених Главою 6 розділу ІV ЦПК України.

 Справи про встановлення юридичних фактів можуть бути предметом розгляду суду порядком окремого провадження за таких умов:

 1. Факти, які підлягають встановленню, повинні мати юридичний характер, тобто відповідно до закону викликати юридичні наслідки: виникнення, зміну або припинення особистих чи майнових прав громадян або організацій.

 Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету, для якої необхідне його встановлення. Один і той самий факт для певних осіб і для певної мети може мати юридичне значення, а для інших осіб та для іншої мети - ні.

 Наприклад, встановлення факту перебування на утриманні для призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника має юридичне значення для непрацездатного члена сім'ї померлого незалежно від часу перебування на його утриманні. А для вітчима і мачухи таке право настане за умови, якщо вони виховували або утримували померлого пасинка чи падчерку протягом не менше п'яти років (статті 37 і 41 Закону України «Про пенсійне забезпечення»).

 2. Встановлення факту не має бути пов'язано з наступним вирішенням спору про право, підвідомчого суду.

 Якщо при розгляді справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право, підвідомчий суду, або суд сам дійде висновку, що у даній справі встановлення факту пов'язано з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах .

 Наявність спору про право, не підвідомчого судам, не є перешкодою для судового встановлення юридичного факту.

 3. Заявник не має іншої можливості одержати чи поновити документи, які посвідчують факт, що має юридичні наслідки.

 Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено, із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах громадянського стану тощо).

 4. Чинним законодавством не передбачений інший позасудовий порядок встановлення юридичних фактів.

 Перелік юридичних фактів, підвідомчих встановленню в судовому порядку, наводиться в ст.256 ЦПК і не є вичерпним. Суд може встановлювати й інші факти, які мають юридичне значення, зокрема; визнання батьківства, володіння будинком на праві власності, тощо.

 Відповідно до ст.256 ЦПК України суд розглядає справи:

 - про встановлення родинних відносин між фізичними особами (п. 1).

 Цей факт встановлюється в судовому порядку, якщо його підтвердження необхідно заявнику, наприклад, для одержання в нотаріальних органах свідоцтва про право на спадщину, а також для оформлення права на пенсію у разі втрати годувальника.

 Неправомірною буде відмова суду в розгляді заяви про встановлення факту родинних відносин з тих мотивів, що заявник може вирішити це питання шляхом встановлення неправильності запису в актах громадянського стану.

 Заявниками у справі про встановлення факту родинних відносин можуть бути: спадкоємці померлої особи, які мають право на спадщину як за законом так і за заповітом і для яких, у зв’язку із встановленням факту родинних відносин, мають настати певні юридичні наслідки; особи, які мають право на пенсію у зв’язку з втратою годувальника і яким органами пенсійного фонду відмовлено в її призначенні у зв’язку з відсутністю доказів, які підтверджують родинні відносини.

 Закон виділяє можливість звернення до суду із заявою про встановлення факту родинних відносин і інших осіб, якщо встановлення такого факту породить для цих осіб юридичні наслідки.

 Відповідно до ст.36-1 «Про прокуратуру» прокурор в порядку ст.ст.45,46 ЦПК України також має право звернутися до суду із заявою про встановлення факту родинних відносин для осіб, інтереси яких прокурор має представляти за законом.

 З заявою про встановлення факту родинних відносин із метою одержання спадщини можуть звертатися особи, які відносяться до кола спадкоємців за законом.

 Разом з тим, справи про встановлення факту родинних відносин із метою одержання спадщини не можуть розглядатись судами, якщо заявник відповідно до ст.1224 ЦК України усунутий від спадщини.

 Заінтересовані особи приймають участь у справах цієї категорії з метою захисту своїх інтересів або інтересів Держави.

 Заінтересованими особами у справах про встановлення факту родинних відносин в залежності від мети встановлення цього факту можуть бути: інші особи, що мають право на спадщину (брати, сестри, онуки, особи, на користь яких складено заповіт, усиновлені, територіальна громада за відсутності інших спадкоємців за законом і заповітом).

 Рішення суду про встановлення родинних відносин не може бути підставою для внесення виправлень, змін чи доповнень у актовий запис, видачу заявнику нового паспорту.

 До заяви про встановлення факту родинних відносин, у якій в обов’язковому порядку має бути зазначена мета, для якої заявник просить встановити цей факт, додаються документи та докази: докази які підтверджують наявність даного юридичного факту (анкети, акти, автобіографії, листівки, сімейні фотографії, листи ділового та особистого характеру, особові справи, рішення судів, виписки з домових книг, ордери на вселення, погосподарські книги та інші документи, які містять в собі відомості про родинні відносини осіб); довідки органів ДРАЦС про неможливість поновлення втрачених записів, внесення змін і доповнень, виправлень в акти цивільного стану; показання свідків, яким достовірно відомо про взаємовідносини померлого із заявником; інші документи та докази.

 Разом з тим порядком окремого провадження не може бути встановлений факт родинних відносин, якщо заявнику він необхідний для підтвердження в подальшому права на жилу площу або на обмін останньої, оскільки у разі відмови щодо визнання права на жилу площу чи на її обмін заінтересована особа може звернутися до суду з відповідним позовом.

            Серед справ про встановлення родинних відносин судам підвідомчі справи про встановлення фактів батьківства, визнання батьківства.

 

У раніше існуючому сімейному законодавстві не передбачалося встановлення факту визнання батьківства, такі заяви подавалися до суду і розглядалися судами за правилами Цивільного процесуального кодексу України (статті 271 — 275 ЦПК), нині в у ЦПК розгляд цих заяв не передбачений.

 

У сімейному законодавстві існувало два поняття встановлення факту батьківства — це встановлення факту визнання батьківства і встановлення факту батьківства. За своєю юридичною природою вони різні, але за наслідками однакові — дитина одержує батька, право на майнові і немайнові права.

 

У зв'язку зі зміною підстав для визнання батьківства судом змінилися підстави для встановлення факту батьківства, одночасно втратила юридичний інтерес заява про встановлення факту визнання батьківства.

 

За раніше чинним законодавством встановлення батьківства в судовому порядку можливо було тільки щодо дітей, які народилися не раніше 1 жовтня 1968 року і за умови, що обоє з батьків живі. За нині чинним Сімейним кодексом таких обмежень немає (стаття 128 СК).

 

У раніше чинній постанові Пленуму Верховного Суду України № 16 від 12 червня 1998 року «Про застосування судами деяких норм кодексу про шлюб та сім'ю України» в пункті 14 було дано роз'яснення: «У разі виникнення підвідомчого суду спору про право вимоги про встановлення факту батьківства щодо дитини, народженої до 1 жовтня 1968 року особою, яка померла, а за життя визнавала дитину своєю, утримувала її або бажала її народження під час вагітності матері, розглядається у позовному, а не окремому порядку».

           

Таким чином, суд міг і може встановлювати факт батьківства за наявності наступних обставин:

а) дитина народилася, а не зачата до 1 жовтня 1968 р., тобто до введення в дію Основ законодавства Союзу РСР і союзних республік про шлюб та сім'ю;

б) згаданий батько дитини помер або визнаний померлим за рішенням суду;

в) дитина знаходилася на вихованні і утриманні померлого;

г) померлий при житті визнавав себе батьком дитини;

д) у свідоцтві про народження дитини в графі «Батько» батьком записаний зі слів

матері дитини.

 

Заявниця в зв'язку з цим і повинна була надати суду докази, які були передбачені до народження дитини до 01.01.04 р. на підставі статті 53 КпШС, а після 01.01.04 р. - на підставі статті 128 СК. У зв'язку з тим що докази, які подаються в суд при встановленні факту визнання батьківства за КпШС і за СК різні, Пленум Верховного Суду України в своїй постанові № 3 від 15.05.2006 р. «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» в пунктах 1-3 дав судам роз'яснення про застосування цих кодексів: «Звернути увагу судів на те, що за загальним правилам дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина 1 статті 58 Конституції України (№ 254к/96-ВР) норми Сімейного кодексу України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто на раніше 1 січня 2004 р. До сімейних відносин, які вже існували на зазначену дату, норми СК застосовуються в частині лише тих прав і обов'язків, що виникли після набрання ним чинності. Ці права й обов'язки визначаються на підставах, передбачених СК.

 

При розгляді справ названих категорій суди мають ураховувати, що відповідно до пункту 2 розділу VII «Прикінцеві положення» СК нормі законодавства, які регулювали шлюбно-сімейні правовідносини, втратили чинність із 1 січня 2004 року, за винятком норм розділу V «Акти громадянського стану» Кодексу про шлюб та сім'ю України (2006 — 2007), які зберігають чинність у частині, що не суперечить СК, до прийняття спеціального закону.

 

Оскільки підстави для визнання батьківства за рішенням суду, зазначені у статті 128 СК, істотно відрізняються від підстав його встановлення, передбачених у статті 53 КпШС (2006 щ 2007), суди, вирішуючи питання про те, якою нормою слід керуватися при розгляді справ цієї категорії, повинні виходити з дати народження дитини.

 

Так, при розгляді справ про встановлення батьківства щодо дитини, яка народилася до 1 січня 2004 року, необхідно застосовувати відповідні норми КпШС (2006 — 2007), беручи до уваги всі докази, що достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства, в їх сукупності, зокрема, спільне проживання й ведення спільного господарства відповідачем та матір'ю дитини до її народження, спільне виховання або утримання ними дитини.

 

Справи про визнання батьківства щодо дитини, яка народилася не раніше 1 січня 2004 року, суд має вирішувати відповідно до норм СК, зокрема частини 2 статті 128, на підставі будь-яких доказів, що засвідчують походження дитини від певної особи й зібрані з дотриманням норм цивільного процесуального законодавства».

 

Таким чином, оскільки підстави для визначення батьківства за рішенням суду, указані в статті 128 СК, істотно відрізняються від підстав визначення батьківства за статтею 53 КпШС, суди, вирішуючи питання, якими нормами сімейного законодавства необхідно керуватися при розгляді справ, повинні виходити з дати народження дитини.

 

Таким же чином суди повинні керуватися і при встановленні факту визнання батьківства, якщо дитина народилася до 01.01.2004 р. заява розглядається на підставі доказів, наданих за статтею 53 КпШС, а якщо дитина народилася після 01.01.2004 р., то на підставі доказів, наданих статтею 128 СК. При цьому слід мати на увазі, що при установленні факту визнання батьківства на доказах, які надавалися при встановленні батьківства за статтею 53 КпШС, висновки судових експертиз щодо виключення батьківства не допускалися, при встановленні факту визнання батьківства на доказах, які надаються за статтею 128 СК, допускається судово-генетична експертиза.

Заява особи про встановлення факту визнання батьківства подається до суду за місцем проживання заявника (стаття 257 ЦПК). У самій заяві про встановлення факту визнання батьківства повинно бути зазначено:

а) який факт заявник просить встановити і з якою метою;

б) причина неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують факт;

в) докази, що підтверджують факт.

 

Заявниками відповідно до частини другої статті 130, частини 3 статті 128 СК України, а також роз'яснень, які знаходяться в пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 15.05.2006 р., можуть бути: мати дитини, опікун (піклувальник) дитини, особа, яка її утримує та виховує, а також сама дитина, котра досягла повноліття, за винятком того, хто вважає себе батьком дитини. Відповідно до статті 156 СК Україйи заявником може бути і неповнолітня мати.

 

Зацікавленими особами у справі можуть бути органи опіки та піклування, органи реєстрації актів цивільного стану, органи державної влади інші особи та залежно відмети встановлення факту визнання батьківства. Ними, наприклад, можуть бути: дружина померлого, його діти, інші спадкоємці.

 

Заява судом розглядається в окремому провадженні. Заяви про встановлення фактів визнання батьківства строком позовної давності не обмежені.

 

Відповідно до статей 213, 215 ЦПК рішення щодо визнання батьківства (материнства) має ґрунтуватися на всебічно перевірених судом даних, що підтверджують або спростовують заявлені вимоги чи заперечення проти них, а його резолютивна частина — містити всі відомості, необхідні для реєстрації батьківства (материнства) в органах РАЦС (прізвище, ім'я та по батькові матері й батька, число, місяць і рік їх народження, громадянство, а також номер актового запису про народження дитини, коли та яким органом його вчинено).

 

Питання щодо походження дитини суд вирішує на підставі будь-яких доказів про це. Висновки експертизи, у тому числі судово-генетичної, необхідно оцінювати з урахуванням положень статті 212 ЦПК.

 

 - перебування фізичної особи на утриманні (п. 2).

 Цей факт може бути встановлено судом за відсутності документа про його підтвердження, виданого житлово-комунальними органами, виконкомами сільських і селищних рад, іншими організаціями, чи в разі відмови у його видачі і при одержанні документа, яким не підтверджується факт перебування громадянина на утриманні.

 Встановлення факту перебування особи на утриманні померлого має значення для одержання свідоцтва про право на спадщину, призначення пенсії чи відшкодування шкоди за умови, що утримання було повним або допомога, яка надавалась утриманцю, була постійним й основним джерелом засобів до існування, навіть якщо утриманець (заявник) мав заробіток, одержував пенсію, стипендію тощо.

 При вирішенні заяв про встановлення факту перебування на утриманні необхідно враховувати, що;

 1. за загальним правилом право на пенсію у зв’язку з втратою годувальника мають непрацездатні члени сім’ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по інвалідності, а вразі смерті пенсіонера або осіб в період проходження строкової військової служби – незалежно від тривалості страхового стажу (ст.36 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року).

 2. для встановлення факту перебування на утриманні з метою оформлення права на спадщину необхідно, щоб утриманець був неповнолітньою або непрацездатною особою, яка не була членом сім’ї спадкодавця, і перебувала на його утриманні не менше як 5 років (ч.2ст.1265 ЦК України).

 3. для встановлення факту перебування на утриманні при відшкодуванні шкоди в разі втрати годувальника не має значення, чи перебував непрацездатний утриманець у родинних чи шлюбних відносинах із годувальником (ст.ст.1200,1205,1207 ЦК України).

- каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню (п. 3).

 Встановлення цього факту в порядку цивільно-процесуального судочинства суперечить порядку, який визначений Законом України «Про охорону праці» від 24.11.1992 року. Цим законом встановлено, що питання, пов'язані зі встановленням факту каліцтва на виробництві, у разі виникнення з даного приводу спору, а також якщо при каліцтві у зв'язку з виконанням державних чи громадських обов'язків пенсія призначається особам, які внаслідок цього стали інвалідами, вирішуються в порядку, встановленому для розгляду трудових спорів.

 Відповідно до ч.3,4ст.22 Закону України «Про охорону праці» у разі відмови роботодавця скласти акт про нещасний випадок чи незгоди потерпілого з його змістом питання вирішується посадовою особою органу державного нагляду за охороною праці, рішення якого є обов’язковим для роботодавця. Рішення посадової особи органу державного нагляду за охороною праці може бути вирішене у судовому порядку.

 Аналізуючи норми матеріального і процесуального права, якими врегульоване питання щодо встановлення факту каліцтва можливо зробити висновок, що зазначена категорія справ підлягає розгляду в порядку цивільного-процесуального судочинства у разі ліквідації підприємства, установи чи організації, в якій потерпілим було отримане каліцтво, що унеможливлює використати порядок, встановлений Законом України «Про охорону праці».

 На мій погляд заяву про встановлення факту каліцтва може бути подано до суду самим потерпілим, членами його сім’ї у випадках втрати годувальника; утриманцями загиблого, законними представниками неповнолітніх, органом опіки та піклування, прокурором.

 - реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення (п. 4).

 Характерною рисою цих справ є встановлення судовим порядком не фактів усиновлення, шлюбу, розірвання шлюбу, а лише фактів їх реєстрації в актових книгах, якщо в органах реєстрації актів громадянського стану не збереглися відповідні записи, і ті відмовилися їх поновити, або ж вони можуть бути відновлені тільки на підставі рішення суду про встановлення їх реєстрації.

 Згідно ст.ст.18,19 Закону України «Про органи реєстрації актів громадянського стану» реєстрації підлягають народження, смерть, одруження, розірвання шлюбу, встановлення батьківства, переміни прізвища, імені, по-батькові.

 Отже законом встановлений вичерпний перелік актів цивільного стану, які підлягають державній реєстрації.

 Слід зазначити, що встановлення факту реєстрації чи розірвання шлюбу, усиновлення, можливе виключно за умови доведеності або документального підтвердження того, що цей шлюб реєструвався або розривався, відбулося усиновлення, але були втрачені відповідні реєстраційні документи і їх поновити неможливо.

 Відмова цього органу у поновленні запису підтверджується його письмовим висновком, наявність якого є необхідною умовою прийняття судом заяви про встановлення факту реєстрації.

 Із заявою про порушення справи можуть звернутися особи, для яких наявність факту реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення може породжувати юридичні наслідки. Ними можуть бути: особа, з приводу якої встановлюється певний факт реєстрації, члени її сім'ї, законні представники, спадкоємці та інші.

 У заяві не треба зазначати мету, для якої необхідне встановлення певного факту реєстрації, оскільки він не породжує одиничні правові наслідки, а є загальною передумовою визначення правового статусу громадянина у сфері шлюбно-сімейних правовідносин.

 Цивільно-процесуальне законодавство України допускає встановлення факту реєстрації шлюбу за життя подружжя за умови, реєстрації шлюбу, і може мати місце в будь-який час незалежно від того, коли втрачені документи, що підтверджують реєстрацію шлюбу.

 Для встановлення в судовому порядку факту реєстрації шлюбу заявник подає наступні документи; висновок органу ДРАЦС про відмову у поновленні актового запису про реєстрацію чи розірвання шлюбу, довідку архіву ДРАЦС про те, що актовий запис втрачено, довідки церковних архівів та інших установ, які реєстрували шлюб, виписку з паспорта в яких є відмітка (штамп) про реєстрацію чи розірвання шлюбу, документи ділового характеру (анкети, особові справи), свідоцтва про народження дітей, де батьками вказані заявники, актові записи про народження дітей, домові книги, показання свідків щодо факту реєстрації шлюбу, інші документи, які містять в собі інформацію про реєстрацію чи розірвання шлюбу.

 Таким чином, в порядку окремого провадження встановлювати юридичні факти реєстрації шлюбу або його розірвання, усиновлення, можливо в судовому порядку, за умови відсутності відповідних документів для вирішення цього питання в позасудовому порядку.

 - проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без шлюбу (п. 5).

 З прийняттям Сімейного Кодексу України законодавець закріпив права чоловіка та жінки, які проживають у незареєстрованому шлюбі на рівне право на придбане майно в період цього шлюбу, а в Цивільному кодексу України – право на спадщину.

 Слід звернути увагу, що оскільки СК України набрав чинності з 01.01.2004 року і зворотної сили немає, то положення ст.74 цього Кодексу застосовуються виключно до правовідносин, які виникли після дати набрання ним сили.

 Дещо інакше законодавець визначився із застосуванням ст.1264 ЦК України. У Перехідних положеннях зазначено, що правила книги 6 ЦК України застосовуються також до спадщини, яка відкрилась, але ніким прийнята не була до набрання чинності ЦК.

 Разом із тим слід зазначити, що проживання однією сім’єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них права на спадкування в першу чергу спадкоємців за законом.

 Також слід врахувати, що встановлення факту проживання однією сім’єю без шлюбу чоловіка та жінки поширюється на майнові правовідносини. Аліментні відносини, відносини реєстрації дітей, народжених від такого шлюбу, та інші сімейні правовідносини, вирішуються в іншому порядку.

 Для правильного вирішення справи про встановлення факту спільного проживання чоловіка та жінки без шлюбу необхідно досліджувати наступні документи та докази; свідоцтво про смерть одного із «подружжя», свідоцтво про народження дітей, в яких «чоловік» в добровільному порядку записаний як батько, виписки з по господарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна, як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких видно, що «подружжя» вважали себе чоловіком та дружиною, турбувались одне про одного; довідки житлових організацій, вуличних комітетів, сільрад про спільне проживання та ведення господарства.

 - належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігається з ім'ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження, зазначеними в її свідоцтві про народження або в паспорті (п. 6).

 Суд вправі встановити факти належності документів особі лише в тому випадку, коли прізвище, ім’я, по-батькові чи час народження особи в них не співпадає з записами у паспорті чи свідоцтві про народження. Встановлення такого факту також можливо, коли в документі вказано тільки прізвище і ініціали особи, коли в документі допущені виправлення, які не застережені, або в результаті тривалого використання в документі неможливо прочитати прізвище, ім’я чи по-батькові.

 Для порушення в судах справи про встановлення належності правовстановлюючого документа необхідно подати заяву з доказами того, що цей документ належить заявнику і що організація, яка його видала, не має можливість внести до нього відповідні виправлення. У цих справах суд встановлює належність особі правовстановлюючих документів, а не тотожність прізвища, імені, по батькові, неоднаково названих в різних документах, не присвоєння чи залишення одного з них.

 Не підлягає встановленню належність документів, в яких відсутня вказівка, на чиє ім'я вони видані, не повністю зазначені імена, по батькові, а також наявні інші дефекти, що свідчать про підчистку і виправлення. Такі випадки є підставою для встановлення факту, про який йдеться в документі.

 Судам не підвідомче встановлення факту належності особі квитка про членство в об'єднанні громадян, військового квитка, посвідчення до ордена чи медалі, паспорта, свідоцтв, які видаються органами реєстрації актів громадянського стану, та інших документів, що посвідчують особу.

 Разом з тим суди вправі розглядати справи про встановлення фактів належності громадянам довідок про поранення, перебування в госпіталях у зв'язку з пораненням, повідомлень військових частин, військкоматів та інших органів військового управління про загибель або пропажу без вісті певних осіб у зв'язку з обставинами воєнного часу, а також заповітів, страхових свідоцтв, полісів, ощадних книжок, інших документів про трудовий стаж, оскільки вони не належать до документів, які посвідчують особу;

- народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження (п. 7)

 Статтею 144 СК України визначений порядок реєстрації народження дитини в державному органі реєстрації актів цивільного стану.

 Так, відповідно до вказаної норми права батьки зобов’язані невідкладно, але не пізніше одного місяця від дня народження дитини, зареєструвати народження дитини в державному органі реєстрації актів цивільного стану.

 У разі смерті батьків або неможливості для них з інших причин зареєструвати народження дитини реєстрація проводиться за заявою родичів, інших осіб, уповноваженого закладу охорони здоров’я, в якому народилася дитина або в якому на цей час вона перебуває.

 Реєстрація народження дитини провадиться державним органом реєстрації актів цивільного стану з одночасним визначенням її походження та присвоєнням прізвища, імені та по батькові.

 Встановлення судом факту народження особи в певний час може встановлюватися за умови, що орган реєстрації актів цивільного стану не може провести таку реєстрацію за відсутності для цього відповідних підстав. У цьому разі заявниками про встановлення такого факту можуть бути батьки особи, сама особа, орган опіки та піклування, прокурор.

 Предметом доказування у цих справах є не сама подія народження, а її час, який повинен породжувати для цієї особи правові наслідки.

 Перед тим, як звернутися до суду з заявою про встановлення факту народження особи у певний час, заявник зобов’язаний спочатку звернутися у орган ДРАЦС. Після одержання відмови органу ДРАЦС у реєстрації події народження особи заявник має право звернутися до суду з заявою про встановлення цього факту в певний час.

 Розглядаючи справи про встановлення факту народження в певний час суд перевіряє наступні документи та докази; довідку архіву ДРАЦС про те, що за певний час у архіві відсутні актові записи про народження громадянина; довідку органів ДРАЦС про те, що ці органи не мають відомостей про реєстрацію цієї події; висновок відділу ДРАЦС про відмову у видачі повторного свідоцтва про народження; документи на підтвердження місця проживання особи; докази, які достовірно підтверджують факт народження особи у певний час; медичні довідки; довідки міліції; покази свідків, які підтверджують факт народження особи.

 У заяві не треба зазначати мету, для якої необхідне встановлення такого факту, оскільки він не породжує одиничні правові наслідки, а є загальною передумовою визначення правового статусу громадянина.

 На підставі встановленого факту народження особи в певний час орган ДРАЦС проводить реєстрацію народження цієї особи та видає їй свідоцтво про народження.

 Свідоцтво про народження індивідуалізує людину. І в цьому його правовстановлююче значення.

- смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті (п. 8).

 Встановлення факту смерті особи в певний час провадиться тільки у разі неможливості органом ДРАЦС зареєструвати факт смерті з підстав, що відсутні документи, які свідчать про смерть особи.

 Предметом доказування у цих справах є не сама подія смерті, а її час – чітко визначений час, який повинен породжувати для заявника правові наслідки.

 Перед тим, як звернутися до суду з заявою про встановлення факту смерті у певний час, заявник зобов’язаний спочатку звернутися у орган ДРАЦС. Після одержання відмови органу ДРАЦС у реєстрації події смерті заявник має право звернутися до суду з заявою про встановлення факту смерті особи в певний час.

 Розглядаючи справи про встановлення факту смерті в певний час суд перевіряє наступні документи та докази; довідку архіву ДРАЦС про те, що за певний час у архіві відсутні актові записи про смерть громадянина; довідку органів ДРАЦС про те, що ці органи не мають відомостей про реєстрацію цієї події; висновок відділу ДРАЦС про відмову у видачі свідоцтва про смерть; документи на підтвердження місця проживання померлої особи; докази, які достовірно підтверджують факт смерті особи у певний час та при певних обставинах; медичні документи, довідки міліції з місця події; акти органів МНС; довідки бюро ритуальних послуг по похованню; довідки комісії по перевірці причин катастрофи і загибелі людей, конкретно по прізвищам; покази свідків, які підтверджують факт поховання, або спостерігали обставини смерті, тощо.

 Для встановлення факту смерті особи необхідні обставини, що свідчать про цю подію, а також про те, що заінтересована особа позбавлена можливості зареєструвати факт смерті. Підставою для встановлення факту смерті є підтверджені доказами обставини, що достовірно свідчать про смерть громадянина у певний час за певних обставин.

 В заяві про встановлення факту смерті особи в певний час необхідно вказувати мету, з якою заінтересована особа просить встановити цей факт.

 Заявниками в цих справах можуть бути родичі померлого, чоловік або дружина, орган місцевого самоврядування, прокурор.

 Встановлення факту смерті особи породжує для спадкоємців право на прийняття спадщини, або інші майнові і немайнові права, які підлягають спадкування; право на призначення пенсії або допомоги по загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню.

- смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю, або дають підстави вважати її загиблою від нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру (п. 9).

 Встановлення цього факту можливе у разі, коли відсутні відомості про саму подію смерті цієї особи, але є обставини, які дають підстави вважати її загиблою від нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

 В заяві про встановлення цього факту заявник повинен надати суду докази, які з достовірністю дають підстави вважати її загиблою від нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. Такими доказами можуть бути довідки з місця роботи; документи про нещасний випадок або надзвичайно ситуацію техногенного та природного характеру; накази про відрядження; довідки транспортних організацій про транспортну катастрофу; тощо.

 Справи про встановлення факту смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю, або дають підстави вважати її загиблою від нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру відрізняються від справ про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою, процесуальний порядок розгляду яких врегульований ст.ст.246-250 ЦПК України. Ця відмінність визначена та законодавчо врегульована саме вказаними процесуальними нормами права, та нормами матеріального права (ст.46 ЦК України, якою встановлені умови, за яких можливо оголосити особу померлою або безвісно відсутньою).

 Так, відповідно до ст.250 ЦПК України, у разі одержання заяви про появу фізичної особи, яку було визнано безвісно відсутньою або оголошено померлою, або відомостей про місцеперебування цієї особи суд за місцеперебуванням особи, або суд, який ухвалив рішення про визнання особи безвісно відсутньою або оголосив її померлою, призначає справу до слухання за участю цієї особи, заявника та інших заінтересованих осіб і скасовує своє рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою. Заяву може бути подано особою, яку визнано безвісно відсутньою або померлою, або іншою заінтересованою особою.

 Главою 6 ЦПК України не передбачений порядок, згідно якого суд першої інстанції може скасувати своє рішення у справі про встановлення факту смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю, або дають підстави вважати її загиблою від нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

 Крім того Глава 6 ЦПК України не встановлює умови (які встановлені ст.46 ЦК України та Главою 4 ЦПК України), за яких можливо встановити факт смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

  Судам також підвідомчі справи про встановлення інших юридичних фактів, якщо чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення (ч.2 ст.256 ЦПК).

 Це можуть бути справи про встановлення фактів володіння будівлею на праві власності, тощо.

 Встановлення судом факту володіння будівлею на праві власності можливе, якщо у заявника був правовстановлюючий документ про належність будівлі, але він загублений, і зазначений факт не може бути підтверджений у позасудовому порядку. На підтвердження цього заявником подаються докази неможливості одержання ним відповідного документа або його поновлення.

 Оскільки будівлі, не закінчені будівництвом або не прийняті в експлуатацію, не підлягають реєстрації в органах житлово-експлуатаційного управління, факт володіння ними не може бути встановлений судом.

 Судовому розгляду порядком окремого провадження не підлягають справи про встановлення фактів володіння самовільно спорудженою будівлею, а також будівлею, яка була зареєстрована раніше на ім'я іншої особи або придбана заявником за неналежним чином оформленою угодою.

 Суд може розглядати заяви про встановлення фактів одержання громадянином ушкоджень здоров’я у районах бойових дій в період Великої Вітчизняної війни та від вибухових речовин, боєприпасів і військового озброєння в повоєнний період, а також під час виконання робіт, пов’язаних з розмінуванням боєприпасів часів Великої Вітчизняної війни незалежно від часу їх виконання. У тих випадках, коли йдеться не про ушкодження здоров’я, а саму участь у роботі при розмінуванні, що необхідно для вирішення питання про належність заявника до учасників Великої Вітчизняної війни, заяви про встановлення таких фактів розглядають не суди, а відповідні комісії для розгляду питань, пов’язаних із встановленням статусу учасника війни згідно із Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», які створені на підставі Постанови Кабінету Міністрів України №458 від 26.04.1996 року.

 Суд може встановлювати факт неправдивої інформації та її спростування відповідно до вимог ч.4ст.277 ЦК України, якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію невідома. З такою заявою до суду може звернутися фізична особа, право якої порушено поширенням щодо неї недостовірної інформації. Доведення інформації недостовірною в цьому випадку покладено на особу, яка звернулася до суду з заявою.

 Суд може встановлювати факти, якщо вони й за іноземним законодавством тягнуть за собою правові наслідки для заявника і рішення суду необхідне заявникові для застосування у відносинах із громадянами інших держав (наприклад, для вирішення питання про наявність права на спадщину в особи, яка законодавством України не віднесена до кола спадкоємців за законом).

 Справи про встановлення факту належності особі паспорта, військового квитка, квитка про членство в об’єднанні громадян, а також свідоцтв, що їх видають органи державної реєстрації актів цивільного стану, судовому розгляду в окремому провадженні не підлягають (ч.3ст.256 ЦПК).

 Не підлягають розгляду судами в порядку, передбаченому цією главою, справи про встановлення фактів, щодо яких передбачено спеціальний порядок.

 Такий порядок передбачений Законом України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» (факти розкуркулення, адміністративного виселення громадян встановлюються комісіями місцевих рад з питань поновлення прав реабілітованих).

 Не підлягають розгляду в судах заяви про встановлення факту безпосередньої участі в певний період у будь-яких роботах, пов’язаних з усуненням наслідків аварії на Чорнобильській АС, а також у роботах на діючих пунктах санітарної обробки людей і дезактивації техніки.

 

Висновок:

 

Результати узагальнення свідчать, що судді Літинського районного суду Вінницької області загалом дотримаються вимог норм матеріального та процесуального права при розгляді цивільних справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення. Судді достатньо повно з’ясовують фактичні обставини справи, дають правильну юридичну оцінку доказам, належним чином перевіряють пояснення сторін.

 

Суддя Літинського районного

суду Вінницької області                                                                      Гопкін П.В.